Krovossissia in the UA [Tribute to Povitrulya]

Day 2,483, 12:43 • Published in Ukraine Ukraine • by UkrFloppa De Elite

Good evening everyone!



This article is devoted to phenomenon in eUkrainian culture, known as "Vampire Brotherhood". No, dammit, it is not stupid story for 7 years old girls, go #@%! yourself with your Twilight and whipping &$@ Edward. eUkrainian bloodsuckers are more epic that Dragula in Iron Man suite.
No, you won't get anything written below this paragraph, so I see no point translating it from Ukrainian to English. Just accept this fact: "ALL UR BLUD ARE BELONG TO US!!!!"


Доброго вечора любі читалісти!

Всім вам знайома мабуть найвідоміша еКазкарка - Єхидна Повітруля. Вона присвятила цілий цикл своїх творів такому явищу еУкраїнської культури, як "вампірське братство" Цей цикл історій є своєрідним триб*ютом до її титанічних зусиль по пущенню на реверс життєвих процесів(перетворити шоколадку на гуано легко, а от з гуано зробити шоколадку... ні звісно більшість кондитерських так і роблять, я маю на увазі смачну та апетитну... та біс із вами, а то ще зараз понавидумуєте


Ну по-перше звідки з*явились еУкраїнські вампіри? Якось в чатику НВПУ для відвідувачів почалось обговорення усіляких містичних явищ та створінь, ну і потім почалось приміряння до себе певних властивостей темних істот. У результаті виявилось, що у кількох людей явне захворювання кровосиситом, ну і понеслось. Пан Станіслав відкрив чат, куди можна попасти лише по інвайту(після того як вампір "покусає"), де відбувалась дика вакханалія та вихваляння кількістю з*їдених жертв. Потім почалися обговорення по захопленню еУкраїни.... ну і т.д. і т.п.




Зараз Чат Українських Вампірів під беззаперечною владою перекотиполя, тому, боюсь, цей цикл також є ростягнутою епітафією на його могильну плиту.

Якщо панна Повітруля присвячувала увагу більше подіям, то я загострю увагу на біографіях особистостей...


Станіслав Перший. Легенда про Короля Упирів





Колись давно, коли ще земля була плоскою, жив собі один хлопець. Був він цілком нормальним, якби не одна дивна річ: вся його кімната була оббита рудим хутром. Звідки він його брав не знали навіть його батьки, лише маленька сестричка, побачивши краєм ока інтер*єр його покоїв через дверний проєм починала заливатись рясними сльозами. А все тому, що Станіслав їв білок. Що сподвигло його на поїдання нещасних хутряних звірків?

Одного разу, коли нашому герою було 7 років, до їх містечка завітав мандрівник-цілитель, і розказав дивну річ - для росту потрібно їсти білок. Маючи дуже поверхневі знання в області алхімії, хлопчик зрозумів це по-своєму, і щоночі став ходити до соснового бору за бажаними звірками, чиє м*ясо б перетворити його на Геракла. Так як бігати за білками не дуже просте заняття, хлопець у постійних нічних погонях за ними розвив неймовірні акробатичні здібності, навчився стрибати з дерева на дерево не гірше за малих вивірок, бігати зі швидкістю прудконогої сарни та чути найменший шорох листя чи віддалений хрускіт шишки. Спочатку він сприймав це як наслідок його білчиної дієти, підрісши він зрозумів, що це було жахливою помилкою, наслідком безграмотності та невміння ставити наголос. Та зробити із собою він нічого не міг - це перетворилось на якесь божевілля. Щоночі ноги самі несли його до темного лісу, мчали на верхів*я дерев а руки і зуби ніби самі розривали тіла пухнастих звірят.



Будучи у цілковитій впевненості, що його секрет залишався прихованим від всіх, він не підозрював, що двоє маленьких заплаканих очей кожного проводжали його з вікна рідної домівки під час нічних походів. Сестричка була впевнена, що його брата уразило страшне прокляття, що перетворило хлопця на хижого монстра, але боялась розказати про це батькам, бо тоді з нечистю боролись одним безвідмовним способом: кілок у серце, печінку та сраку.



Одного разу, у ніч на Івана Купала, маленька дівчинка, якій ще було рано ходити на буйні святкування молоді, випадково почула розмову старих людей, чий радикуліт вже не дозволяв стрибати через вогнища, а артрит робив неможливим плетінням вінків, зате прогресуючий маразм сприяв переповіді різних неймовірних історій.(Рен-ТВ доісторичного періоду)

- От ця молодь, шляк би їх трафив, тільки б скакали чи співали. У наші часи не було ніяких купал-шмупал - їдна робота в полі. А їм все гулянки подавай!
- Так зовсім розпоясались шибеники! Різкою їх треба по спині, для підвищення коефіцієнту корисної дії..
- Коровіхцементу? що за мудрагєльське слово? Тебе що, Лісовий Кухар покусав?
- Ні борони доля... Ліпше кістьми лягти, ніж до нього попасти..



- А хто це - Лісовий Кухар? - спитала, боязко виходячи з кущів дівчинка.
- А ніхто не знає, є тільки різні оповідки та байки - відповіла порепана як буряк бабця. - По оповідям, у нашому лісі років як живе нечиста сила.
- Нечиста сила? - перелякалась вона, подумавши про нещасного брата
- Ніхто не знає, що воно таке. Небагато виривався з його рук, а тих хто повертались, ми спалювали на вогнищі, бо мало що він з ними зробив. Але по уривкам оповідей, він живе у землянці, заповненій різними дзбанками та склянками, перед його житлом стоїть великий котел, з якого піднімається різнокольорова пара. Хоч Кухар - створіння нічне, відомо, що його можна зустріти і вдень. Кажуть, він живе в лісі вже 400 років, хоча останні 200 його майже не бачили. Кухар вигодував свою власну армію кажанів, які оповідають йому про все, що відбувається на світі, йому відомий рецепт напою, що позбавляє людину від сну та додає їй сил,а також здатен завдавати страшного болю та страждань дикими звуками своєї кобзи-сокири.
- А як його знайти?
- Дівчинко, ти що здуріла? От діти зараз пішли, все їм пригоди подавай, немає щоб в стайні гній покидати.

Збентежена такою новиною, вона вирішила попередити свого брата про небезпеку, що чигала на нього під час нічних походеньок, і втупивши очі в землю, повільно порямувала до оселі. Але раптом здійнявся легенький теплий вітер, і перед нею з*явилась жіноча постать, від якої віяло чимось химерним, неземним



- Чому сумуєш, дівчинко? - почувся ніжний голос. - Що з тобою сталось?
- Мій брат їсть білок... А в лісі де він бігає живе якийсь кухар, який може його чимось напоїти, і він помре від проносу. - сестра білкотрофного хлопця чомусь не злякалась такого нетипового явища як матеріалізація живого створіння із повітря, мабуть як наслідок того факту, що його брат нещадно гриз хвостатих лісових красунь, і вона вже звикла до дивних речей
- Важка ситуація. Нічого, спробуємо якось зарадити твоєму лиху.. А як тебе звати, донечко?
- Юлею, а тебе як?
- Моє справжнє ім*я загублене у віках, а магічне - надто довге та нудне, і ти його не зможеш вимовити. Зви мене Повітрулею... Ну що, пішли шукати твого братика, і за одно того твого кухаря.
- А що ти тут робиш?
- Та так, мандрую світом та збираю веселі оповідки... То що, розказуй мені, поки йдемо, як твій брат до такого життя докотився....


Продовження буде.