[Flying ax] Думки про вектор.

Day 1,549, 16:06 • Published in Ukraine Ukraine • by Taras Zasnovnyk


Ця стаття була написана кілька днів тому, але зважаючи на важкі перемовини нашого президента з еБолгарією, я вирішив не провокувати і не випускати її в друк. Натомість ви читатимете обрізану самоцензурою на 1/3 статтю, де обрізане зазвичай вияви емоцій та словесні звороти не зовсім етичного характеру.
Тому публікація буде дещо зтислою і сумбурною. Але ж не пропадати праці)))…



Зовполіт.

Згадуються боти в «контрі» котрих заглючувало на пів голови у стіні і вони конвульсивно перебирали кінцівками у безвиході. Тоді вбивав їх із співчуття…
Останні 2місяці не покидало відчуття дежа-вю але вже у репі. Хотілось прикінчити наших дипломатів у голові із президентом, із співчуття звісно ж.

Але про все по черзі – так кожен із нас зможе отримати максимум корисного та приємного від перечитування.

Розпочнемо з узагальненого поняття «політичний вектор». Нас завжди до когось хилило, і було це спричинено не лишень комплексами меншовартості, але й тогочасними реаліями та іграми великих плям на мапі світу, де ми були суб’єктами чиїхось маніпуляції. А іноді й просто розмінною монетою у різних стадіях конфліктів/перемовин.

Але час змінювався, зявлялись нові можливості, кимось диктувались нові правила. Все навколо змінювалось і нам довелось теж відлучитись від цицьки надовго пригрівшої нас Румунії. Це було болюче та небезнаслідкове відлучення, можу багато про це написати адже був у епіцентрі тих подій, але то історія іншої статті… Головне що повинен усвідомити кожен – це була спроба змінити ОДНОВЕКТОРНІСТЬ наших зовнішньополітичних відносин. Ми – немовлята на політичній мапі, зухвало продемонстрували всьому Едену документ «Пакту трьох», таких самих карликових але водночас наглих країн. Варто було бачити той мурашник! Сонний штаб Едену заворушився, пішли запити, стурбовані незрозумілі фрази… коротше шуму наробили.

Я тоді не до кінця усвідомлював стратегічне значення таких дій, але крізь призму часу розумію корисність тієї затії)).

Дивно, але це жодним чином негативно не вплинуло на наші позиції в Едені - навпаки до нас почали більше прислуховуватись, радитись, нас ПОМІТИЛИ. У результаті ми зі стану перманентного випилу, завдяки операції військ Едену перетворились на вільну країну у історичних кордонах.

Пізніше влада змінилась на 180 градусів, і нові керманичі держави навіть не порахували за необхідне порадитись та якимось чином продовжити вдосконалювати взаємовідносини із партнерами, мабуть у них було своє бачення. Не нагадуватиму чим їх бачення завершилось, але безперечно ми потрохи стали нецікавими і випиляними… як завжди)).



Попередніми абзацами я поступово підводжу вас до висновку про ущербність зациклювання на комусь конкретному у політиці дипломатичних взаємовідносин. Адже стаючи васалом ми фактично перетворюємось на заручника долі нашого феодала – доки йому добре, ми поруч перебиваємось недоїдками, а коли його притискає, стаємо живим щитом перед його ворогом. Приклади наводити впадло, перерахую лише наслідки – захоплення Поділля і його подальша безкоштовна «оренда», випил уграми, росіянами, сербами. Лише турки і їх неодноразові набіги не зовсім вписуються в ланцюжок, оскільки там швидше ми випендрились спровокувавши їх до такого бх.

Задайте собі питання: чому ми не змогли нічого протиставити тоді своїм ворогам, натомість зараз (розклад сил не змінився) ми можемо успішно з ними воювати та навіть перемагати?

Всі успішні проекти втілюються в життя лише у випадках коли є альтернатива, і коли стосунки будуються на ділових принципах взаємовигоди. Незважаючи, до речі, на «вагові» категорії партнерів.



Зупинюсь на політиці Тарасія та ДонКіна. У їх урядах я не займався дипломатією, але часто був учасником дискусій та свідком прийняття рішень на перемовинах, тому спробую судити із побаченого… І воно мене не розчарувало – болгари були змушені виконати і перевиконати всі умови договору. Погодьтесь – «вибити» 100% бонусів на зерно/хліб в обмін на оренду 2х регіонів та звільнення решти це дуже вигідна угода). Причому здані регіони ще й служили нам щитом від найзлішого ворога – турків.

Але повірте це не є чимось геніальним – вибивати вигідні умови для своїх громад , це першочергове завдання, і по результатах таких перемовин можна судити про успішність влади.

Коротше…
Після перемоги Імама ситуація нагадала період приходу до влади Костянтина – нові політики вирішили що вони самі розумні , і можуть збудувати все з нуля. Похерили напрацювання, заклеймили невдахами попередників, згорнули операції…

Результати не забарились, і наші добрі друзі болгари , метою котрих завжди був повних пакет бонусів, прибігли до «свіженьких» та очманілих зі своїми пропозиціями. Я розумію що в кожного своя думка з цього приводу, але 60ть днів ми поступово сповзали у болото, у тепленьку та комфортну трясовину десь під пахвами «великого Брата» болгарина.



Не всі очевидно переймались нашою зовнішньою політикою, більше концентруючись на внутрішніх срачах і дир-дир з уграми.
Але завжди варто озирнутись назад і зробити правильні висновки. Краще їх зробити після, ніж знову піти цим шляхом.

Розжовую.
Імам сконцентрувався на болгарах, з перших днів лишень лунали фрази про оренду, плани, перемовини овіяні таємницею, і всюди фігурувала одна країна. Це типовий приклад одновекторності політики, котрий гальмує розвиток.

Гальмує тому що не залишає керівникам варіантів для маневру.

Ми здали свої регіони, причому безкоштовно, причому союзнику, причому потреба в щиті відпала. Натомість як нещодавно зясувалось ми отримали умовну допомогу у умовній війні з угорцями. Так, безсумнівно перемоги були, ми навіть палили Будапешт, але давайте подивимось правді в очі і запитаємо себе чи справді заслуга саме болгар у тих перемогах?

Я б виділив 3 фактори:
1. Вдале розпланування атак, тобто розпил «на трьох».
2. Допомога керівництва Едену, пріо наших битв у більшості ключових країн (і не забуваймо фактор Курівчака)
3. Злив уграми своїх регіонів для подальшого їх легкого відбирання. Фактично вони грали у піддавки, оскільки РВшити у нас набагато простіше ніж у румун.

Якось все занадто песимістично… Але по правді – особливої ейфорії від цих перемог(як наприклад після звільнення Тавриди від турків) не спостерігалось, тим паче ми не могли й добу втримувати під контролем колонії.



Якщо дещо згустити барви, ти очевидним стає прогин під болгар і повна від них залежність, у будь яких своїх рішеннях влада повинна зважати на «а що скажуть болгари?».

Більше того я вам мушу повідомити що така одновекторність у швидкоплинному світі еРепи де персони у владі змінюються чи не щомісяця, де від особистих вподобань ключових політиків залежить доля цілих альянсів, є згубною. Вона не дає жодних гарантій що наступним буде лояльний до нас президент і він драматично закусивши губу пригадає всі звершення свого попередника…



Зараз відбувається підйом альянсу та є ще декілька чинників що позитивно впливають на наше «самопочуття», але котрі поки не пора розголошувати, але повірте – позитиву у таких нерівноправних стосунках які донедавна були у нас із болгарами набагато менше, і роль їх у нашому житті набагато жалюгідніша ніж здається на перший погляд.

Хотілось б порекомендувати нашій політичній команді форсувати зміщення траєкторії польоту з «чмокання в десна і ще одне місце», до нормальних ділових взаємовідносин. Болгари не напівбоги, і в них теж є слабкі місця. Їх меркантильні інтереси по володінню бонусами без завоювань, не роблять їм честі.
Союзникам допомагають по замовчуванню, для цього й існують альянси щоб зливати дамаг заради спільних перемог а не як інструмент виманювання бонусних регіонів у дурненького сусіда.