Як я до армії ходив..ч.9 (фото) Фінал
Sucateir2
Доброго часу доби усім хто сидить в клікабельній нашій і не знає чим сі зайняти.
Невеличкий пролог.
До ваших очей буде представлена моя історія з власного життя про строкову службу в українській армії зразка 2015-2016 років.
Цикл буде складатись з декількох статтей, скільки точно ще не знаю, але всі вони будуть підписані і ви самі зможете дізнатись коли вже кінець.
По суті це спогади, видуманого немає нічого.
Отож читаємо, коментуємо, сміємось та згадуєммо себе під час служби.
Поїхали.
У даному випуску буде історія про армійський вільний час. І довгоочікувану демобілізацію.
Армійський вільний час. Довгоочікуваний ДМБ
Служба потихеньку йшла. Точніше тягнулась зі швидкістю розігрівання їжі в мікрохвильовці. День неможливо було прожити що б не згадати про свій дім. Дні в армії буденні і однакові до чортиків в порядку розпорядку і уставщини. Але кожен з них унікальний по суті своїй. Ми розважались як могли. Грали по ночам у карти, курили і пили горілку, лупили по струнам на гітарі. Ходили літом купатися часто, озер хватало.
Взагалі кожен з нас відволікався від рутини служби по своєму. Були серед нас і жосткі наріки в яких всі руки обколоті були і нюхачів хватало. Пили горілку майже всі але не всі знали міру. Тим більше, що дістати в нас цей пристрій підняття настрою не було проблем взагалі. Наші хлопці тягнули свою службу на уазіках, машині швидкої з санчастини і мали вільний виїзд. Тому проблем не було. Але такі двіжухи почали робитися коли ми вже прослужили по 7-8 місяців. Навіть в лісі поряд з частиною зробили собі спеціальне місце з лавочками і столом де всі свої могли нормально посидіти.
Гарно правда ?А ви б значи чого нам те вартувало...
Що б не подумали, що ми бухали там тільки. Служили і робили все що маємо але розслаблялись теж по своєму, чоловічий колектив все-таки. Армійські знають шо то таке.
Підходив і під кінець термін моєї служби і нас всіх, хто мав вищу освіту і служили по року визвали у штаб. Там розказали хто в яку партію піде. Звичайно в першу партію пішли самі лизуни і штабні крисяри, які окрім ручки і папки з паперами в руці за службу нічого в руках не тримали. Я попав у другу партію(все чотко).
Але є одна загвоздка, то відношення до хлопців які йдуть додому з боку керівництва. Я ж думав коли йде дембель додому там хоча б на плацу кажуть про то під час ранішнього розводу, оплески і все таке, а тут тихо як в танку.
Перша партія пацанів пішла взагалі по англійськи, знаючи, що їх і так ніхто не прийде проводжати з наших. А от на другу партію, мою, я думав все буде чотко, а ні. Мені взагалі сказали що мовляв ти завтра йдеш на дембель. Ні ну нормально таке сказати дембелю, що він завтра вже йде додому. А виставитись хлопцям, старшині і бабам в столовій ? Я тоді просто прибалдів, якщо чесно. Але не тут то було, наші не пропадуть подумав я і набрав чувака, який працював на санітарній машині і мав вільний виїзд з частини. Він все зрозумів і ми спокійно з ним сіли на ту «скору» і поїхали в місто. Закупився я там на гривень 600 памятаю, було і горілка, пиво і запити. Ну і звичайно коньяк для своїх в санчастині, що лікували нас постійно. На рахунок закуски я за 5 хвилин домовився з дівчатами зі столової.
Відкупний від армії..
Гуляли ми спокійно до майже самого ранку, відключались всі потихеньку, потомились бідні. На ранок всі ледве сповзли з ліжок в пів 8 ранку і мало не запізнились на шикування, на моє останнє шикування в армії, думав я от зараз буде слова командира типу «Ось проводжаємо нашого дємбеля сьогодні, дякую за службу, дзвони-пиши..туди сюди.» Ага, хрін там. Навіть не згадали. Танцював і не вклонився.
Фіг з вами подумав я. Рулю я в штаб за документами і там наступає повний треш, мені кажуть що моєї справи знайти не можуть. Мене вивертає вже на повну, посварився з літьохою зі стройової частини мовляв чтіть туди, уважаємий чілавєк додому їде, а сумка до речі з речами коло штабу вже стояла, а вони тут таке. Я так зрозумів, що мої аргументи показались йому переконливими тим паче, що казав йому, що кудись там його око натягну, не пам`ятаю вже куди саме. І диво, документи знайшлись через 20 хв. Ех, гуляй разгуляй. І де ті цигани думав я.
Хлопці проводили мене гарно, там були і підкидання і традиційний копняк під дупу від усіх хто вийшов (по старій армійській традиції, що б не повертався). І звичайно фото, фото, фото. Дуже гарно мене провели молоді хлопці, які саме як два тижні прийшли до армії а я в них типу взводним був.
Далі в штаб полігону, там оформили військовий і білет на поїзд додому, який нафіг нікому не впирався. Доїхав я на маршрутці до Львову, звідти до рівного а там далі по рідним місцям я добрався до рідного Нетішина, де мене під вечір зустріла мама.
П.С.
Ось така служба в мене вийшла. Звичайно не все так гладко було як описано в цьому циклі, все ж то витяги з 150 сторінкових спогадів на компі, але все ж, свої нюанси ми звісно упустимо. І я ні миті не жалкую, що провів там рік свого життя. І насправді я не дуже хочу що б мені пригодилось те все, що я навчився там але береженого Бог.., як то кажуть.
Кінець)
Рижик, що впав мені в душу..
Дякую за увагу.
Dexter. Morgan
Comments
Як я до армії ходив..ч.9 (фото)
https://www.erepublik.com/en/article/-9-1-2662378/1/20
Так а дівка дочекалася?
Дочекалася, вже 4 рік відносин пішов)
Отак загубились мої документи, але не у військовій частині а у воєнкоматі ))) хехе
Це нормальна армійська практика..я б навіть сказав традиція губити документи.
в армию лезут селюки и бакланы только... одна деградация. норм люди в разы больше развиваются на гражданке за это время
(.)
Слушай...городской и всеразвитый. Даже отвечать сперва нехотелось тебе.
Вспомни как на неё мы молились в 14 году пока ты развивался. Хотя после твоих слов я сомневаюсь что ты развивался..
И ваще, есть такая поговорка "Армия - ето отражение общества", так что спокойно модеш клювик свой закрывать.
2к18
@
УСЕРЙОЗ СПРИЙМАТИ ВКИДИ КРИВОГО
какой ты апасный, жуть просто, я уже под кровать забился и трясусь от страха... бугагага!
васся, причем тут вообще 14-й год? кошмар, походу мышление деградировало в казарме до предела, разучился ты серым веществом мыслить, только поди и знаешь, как траву зеленой краской красить и ветки на дерево скотчем мотать перед приездом верхушки
Что то тебе, допотопному мамонту, разсказывать не имеет смысла.
И так ясно что ты там не был, а если и был то крысой какой нить, которую имели каждую ночь.
Иди развивайся дальше, кривой.
опача, пошли оскорбления, это признак того, что сказать нечего, от бессилия все это.. бычье одним словом)
"по старій армійській традиції, що б не повертався" --- этим все сказано про армию и ее помощь в развитии человека))
Я тебя даже не оскорблял, а лишь констатировал факт.
Если до тебя и досих пор не что то не дошло то уже и не дойдет по вышеуказанным причинам.
констатировать факт про человека, которого и знать не знаешь?))) ты бы хоть отмазоны лепил более убедительные, логичные что-ли... я же говорил, казарма дала свое, деградация на лицо. Поди лучше траву покрась, там думать не нужно...))))
Мне твоих слов достаточно чтобы понять как ты мыслишь. Юридическая практика дает свое...
Твои познания об современной армии ограничиваются сериалами и фильмами, по тому и разсказывать тебе что либо неприятно.